Дифузія

Всемогутня Дифузія

Сивий Знахар сидить за столом під горіхом. Перед ним на столі дві порожніх склянки та півлітрова банка.

— Доброго дня, Діду! У вас що, були гості?

— Ти це про порожні склянки? Це все для тебе, мій юний друже. Сьогодні я почну відкривати для тебе перші таємнички цілительства. Адже ти цього так довго чекав?

Дід взяв банку й подав її хлопцеві.

— Піди принеси чистої води та прихопи з клумби земляну грудочку.

Учень виконав завдання свого вчителя та сів до столу.

— Тепер дивись уважно.

Дід розділив воду з банки по двох склянках.

— Будемо вважати, що ці склянки — то люди. Вода в них чиста, люди здорові, зі свіжою та чистою силою. Та що буде, коли я ось так “забрудню” одну склянку.

Дід взяв зі столу шматочок землі та кинув його в одну зі склянок.

— Хвороба охоплює людське тіло, подібно до того, як ця грудка землі забруднює воду... Склянка з брудною водою стає для нас людиною нездоровою. Маємо двох: здорового та хворого. Здорового будемо величати Цілителем. А зараз побачимо, що станеться, коли Цілитель почне оздоровчий сеанс, наклавши руку на хворого…

Дід змішав чисту та брудну воду між собою, зливши їх в пусту банку та перемішавши.

— Зараз ти бачиш, що робиться з Силами під час оздоровчого сеансу...

Потім дід розлив воду по склянках.

— Що ми бачимо зараз? Які стались зміни?

— Концентрації порівнялись, в обох склянках однаково брудна вода...

— А ще що скажеш?

— Хворий став чистіший, аніж був спочатку.

— Вірно. Хвороба розподілилась рівномірно як по тілу хворого, так і по тілу Цілителя. І таке “твориться” завжди, при будь-яких контактах поміж людьми...

— І що далі?

— Хворому стає краще.

— Але ж Цілитель забруднився!

— От тепер повертайся до наших перших бесід. Завдання Цілителя — постійна турбота про свою чистоту та накопичення Сил! І чим вища майстерність Цілителя, тим скоріше він здатен повертати себе до норми, до ладу...

— Та все ж пацієнт не зовсім очистився!

— Так-то воно так, та коли ти повториш наш дослід багато разів, завжди змішуючи “тіло” хворого з чистою водою Цілителя, який постійно регенерує, то з часом такий хворий стане “чистим”, здоровим!

— Явище дифузії?

— Так, дифузія... Наший дорогоцінний інструмент, без участі якого не проходить жоден із безлічі життєвих процесів... І якщо ти пометикуєш над цим явищем природи, то наповниш себе багатьма цінними “відкриттями”.

— Тепер розумію, чому ви так довго не розповідали мені нічого конкретного. Вся річ у відновленні...

— Вірно розумієш: не вміючи відновлюватись — не сунь свого носа в Цілительство!.. “Лікарю, зціли себе сам!” — кажуть мудрі. В іншому випадку всі хвороби та лиха зваляться на твої плечі непомірним вантажем. Тому я й не даю тобі “готовенького” Знання, що “на тарілочці та з голубим обідком”. Без Захисту та Особистої Сили той, хто ступає в світ Сил — безпорадний самогубець!..

— Отакої!

— Коли людина суне свій ніс не туди, куди треба, особливо в Світ Знань, вона й гадки не має, що назад дороги вже немає, а попереду — безкрайні далі, сповнені пригод та небезпек...

— Але ж цікаво!

— Воно-то так, але й не зовсім так... Не так цікаво, як життєво... У світі Знань людина живе!.. Вона усвідомлює Життя, для неї страху вже не існує, ні безвиході, а є тільки Шлях, сповнений небезпек, який потребує пильності, уваги, обережності та самозречення...

— Страхом віє від таких слів...

— А з іншого боку це не більш ризиковано, аніж переходити дорогу у великому місті... Не слід лякатись Знань… Тим паче, коли ти цілеспрямований… Людина Знань подібна до альпініста... Шлях Знань — шлях Романтиків... Але сильних! Лякливим нема дороги в Таємничі Світи!

Та вернімося до склянок. Дифузія... Думай та спостерігай... Дифузія навкруги нас, нею сповнений Світ... Коли кладеш на що-небудь руку чи вітаєшся, коли мовиш слово, дивишся чи думаєш, коли йдеш чи то навіть спиш і бачиш сон — то все є дифузія... Обмін Силою... В цьому сіль лікування Знахаря, чи Цілителя, як тепер говорять...

Чому навчатись? — Навчайся поновлювати Силу. У цьому вся таємниця... Все інше — туман на очі... Рецепти? Згодом сам зрозумієш, що вони мають другорядне значення...

Головне — твоя особиста Сила!.. Усе в світі діє по тому ж принципу, який ми з тобою сьогодні розглянули за допомогою двох склянок, банки, води та шматочка землиці... Майстерність — в умінні те все бачити...

— Але ж Цілитель може й не очиститись від бруду, взятого у хворого, адже так, Діду?

— Може статись і таке.

— І що потім?

— Захворіє сам...

— А що робити, щоб не захворіти?

— Міра...

— Як пізнати цю міру, чим її “виміряти”?

— Міру знати неможливо, вона текуча... Треба завжди пильнувати, щоб вчасно почути “Стій, Хлопче!”, що линутиме з глибин твоєї сутності... Так можна запобігти лиху...

— А якщо не зосередишся і нічого не почуєш?

— До лишнього клопоту...

— Та як же почути це “Стій”?

— Кожен чує по-своєму... Не можу я тобі цього пояснити!

— Інтуїція?

— Нехай так.

— А ви цю міру чуєте?

— Я вже не маю міри...

— Себто як?

— Втрачаючи себе самого, лишаєшся й міри...

— Але ж ви є!

— Коли з кимось спілкуюсь. З тобою, наприклад. Але коли зцілюю людину — тоді мене не існує...

— Ви стаєте невидимим?

— Мабуть, так.

— Коли я підглядатиму за вами під час сеансу зцілення, я що, вас не побачу?

— Побачиш, та в ту мить я вже не зцілюватиму, тому що відчую твій погляд... Ти повернеш моє “я” в тіло...

— Не розумію!

— То подумай гарненько, може, зрозумієш... Ви, молоді, талановиті... Тому й говорю тобі, що вірю в твоє розуміння... В молодість, у Завтрашній День нашої України...

продовження книги * школа Діда Сергія