повернутись на головну сторінку

Глава 2  Огляд Бхагавад-Гіти

Побачивши Арджуну у такому стані,

Його від сліз вологі очі,

Та в голові думки гнітючі,

Учитель Крішна мовив: «Дуже рано

Пригнічення до серця ти впускаєш,

І не до вищих цілей зараз ти ступаєш,

А до безчестя…

І конфліктуєш, Друже,

Із своєю честю…

Із честю кшатрія, царя, захисника…

Мені здається малодушною позиція така!»

*

Арджуна ж відповів:

«Я краще буду нищебродом жалюгідним

Чим вбивцею наставників та вчителів своїх…

Так, із-за користі війну розпочинати – це не гідно,

Але ж вбивати вчителів  і родичів – це гріх…

Кажу тобі, повторюючи знову:

Не хочу родичів я проливати крові!

Тепер не можу впевнено сказати

Що кращим буде:

Без бою здатись чи перемагати…

Ой, горе мені, люди…

*

Не бачу рішення і в темряві блукаю…

В собі на цю дилему відповідь шукаю…

Що в ситуації такій робити мушу?

Тобі, мій Вчителю, я доручаю нині душу,

Лиш на твою підтримку я тепер надію маю…»

*

Находячись між армій двох потужніх,

Спокійним тоном Крішна відповів Арджуні:

«В скорботі своє серце ти тримаєш,

І мужність втратив…

Скорботу з серця викинути маєш

Та мудрість в ньому відшукати…

Хто став правителем, той мусить мудро жити:

Ні про живих, а ні про мертвих не тужити!

Нема такого, щоб тебе, мене,

Чи тих царів, ти придивись –

У світі білому не існувало…

Чи щоб поділись ми в майбутньому кудись

І нас не стало…

Тобі відома подорож нетлінної душі?

Що в тілі малюка початок свій бере,

А потім в тіло юне переходить,

Яке в кінці свого шляху стає старе…

А після смерті тіла мати знову родить

Малу дитину…

Тому кажу тобі, що той - не гине,

У вихорі смертей тілесних –

Хто дивиться у очі Бога чесно…

*

Бо в світі той Свободу має й Волю

Хто спокій зберіга завжди як в щасті, так і в болі.

Хто бачить Істину – той знає,

Що смерті для душі - немає,

Лиш тіло має свій початок та кінець.

Та все ж наповнено воно нетлінною душою,

Що з Вічності прийшла і в Вічність кане…

Душа залишиться, хоч тіла і нестане…

*

Ніщо не здатне душу розламати,

Бо вона вічна і неподільна,

І не обмежена нічим, бо вільна.

А ще ти маєш знати,

Що тіло – тимчасовий прихисток її,

Метаморфоза…

Як те колесо, що від воза:

І як би довго не крутилось на осі,

Колись таки зламається, як і ми всі

Тілами нашими закінчим існування…

Але душа – продовжить свій похід,

Й надалі залишаючи у Всесвіті свій слід…

*

Той певно помиляється, хто думку має,

Що можем вбити ми когось і що душа вмирає…

Чи, навзаєм, хтось може вбити нас

У цей для багатьох війни пекельний час…

Те вище «Я», яке проникло в тіло,

Своє не може існування припинити,

Бо є безсмертним… Буде вічно жити…

Тому не може бути вбитим… Отакеє діло…

Не може також смерть комусь нести…

Тому, мій Друже, стань спокійним ти…

Душа ні смерті, ні народження не знає,

Бо є Первинна, Ненароджена і Вічна…

А тіло – ніби як та свічка;

Радіє, що горить, та все ж – згасає…

Народженню радіє, потім тужить смерті

По-людські, щиро і відверто…

По людські…

Та не для царя, -

Бо щоб в баталіях перемагати,

Ти маєш ширше бачить світ

І більше знати…

*

Дивись: ми старий одяг змінюєм новим,

І не турбуємось, не «паримося» тим.

Так і душа із плином часу покида тіла,

Щоб безперервним рухом в Просторі жила.

*

Нема такого скальпеля, щоб душу розчленити,

Не можна її й водами залити,

Чи знищити її вогнем до тла –

Вона залишиться такою, як була…

*

Тому повір в душі безсмертя,

І не лякайся тіла смерті.

Полиш свою скорботу ти,

Та спробуй Істину знайти

В собі, у розумінні Світу,

І починай життю радіти!

*

Та якщо й думаєш, що вона може народитись,

Причин для смутку в тому теж не бачу:

Народжений – помре, щоб знову десь з’явитись.

І в новому житті – один сміється, другий плаче…

Бо в долі кожного із нас – своє…

Таким НЕОДНОЗНАЧНИМ світ наш є…

*

Всесвітньому Намисту – ні кінця, ні краю…

І нитка основна – НЕЗМІННА – в тому суть…

Та кожна Намистина в Світ являє

Себе як Тіло, і тіла – живуть,

Нанизані на Нитку ту…

Безсмертну і Святу…

*

Тому, Арджуна, друже, в чім скорбота?

Ти – кшатрій, царь, тому твоя робота

Бороти ворога, народ свій захищати!

Тому не маєш сумніви пускати

У голову свою! - Бери свій лук!

Скоріше подавай із мушлі звук,

Що заклика війська твої до бою

Із навіжених родичів ордою!

*

Бо кшатрій має щастя відчувати,

Коли за праве діло йде на бій,

Щоб ворогів подалі відігнати,

Боронячи від лиха край любимий свій.

*

Не хочеш, друже, воювати?

Дарма! Цим можеш тільки втратить

Достоїнство і честь захисника…

Зневагою закінчиться така

Позиція лякливого хлопчини.

Вагомої на те нема причини:

Безчестя, хлопче, гірше смерті –

Тобі це говорю відверто.

*

Усі керівники твоїх полків,

Які до тебе мали славу й шану,

Подумають, що ти попав в оману:

Окутаний страхом, тікаєш з поля бою,

І всіх в безчестя тягнеш за собою!

Тебе за покидька вважатимуть, повір,

Твої ж вояки… Також вороги

На голову твою насиплять грязі,

Позорячи увесь твій царський двір!

*

Так, можеш бути вбитим ти в бою,

І насолоджуватись царством у небесному строю.

Або ж насититись тріумфом перемоги,

Залишившись живим по волі бога.

*

Дій так, як мусиш діяти; а ще до того

Не думай ні про радість, ні про горе,

Ні про поразку, ні про перемогу,

А ні про користь, ні про шкоди море.

Тоді не буде на тобі гріха

І Доля не спітка тебе лиха…

*

Під час війни одне лиш маєш право -

Від серця, щиро, боронить державу.

Та плід твоїх діянь належати тобі не може:

Бо все, що робим ми – то воля Божа…

*

Отож бо, друже, знай, що Йога –

Це стан, коли у серці місце є для Бога!.."

2.06.22

*

«Мій друже Крішна, ти скажи мені

Пізнати як того, хто є трансцедентальним?

Як ходить він, як спить, що бачить уві сні,

І що говорить він. Мені, прошу, детально

Про все те розкажи, мій брате,

Бо прагну, щиро прагну ЗНАТИ

Себе і Світ… Чекаю твого слова.»

*

А далі Крішни йде промова:

«Хто спокій зберіга в лихі години,

Які б нещастя не лягли на нього,

І хто у щасті високо не лине,

Трима хто під контролем всі емоції, тривоги,

І море задоволення над ким не має влади,

Різницю між «плюсом» та «мінусом» хто згладив -

Той істинно Мудрець…

*

Коли хороші дні – він сильно не радіє,

Коли погані дні – він в розпач не впада,

Та усвідомлено завжди він діє…

Думки його біжать, як чистая вода:

Спокійно, врівноважено, без бурхіту бажань…

Такий і є носій трансцедентальних Знань.»

07.07.22

Далі буде, переклад в роботі

продовження книги  *  школа Діда Сергія